Народилася 27 липня у Києві.
1941–1944Батько, Федір Рибачук, кадровий офіцер радянської армії, почав воювати з першого дня війни, а закінчив – останнього. Решта родини була змушена евакуюватися до Казахстану, де Ада закінчує четвертий клас початкової школи.
1945–1950Навчається в Київській художній середній школі імені Т. Шевченка, яку закінчує із золотою медаллю. Викладачі з фаху – Г. Котляр, Л. Рачковська, В. Денисов.
1951–1957Навчається у Київському державному художньому інституті, який закінчує у майстерні професора Олексія Шовкуненка.
1953Літню практику разом з іншими студентами та керівником Сергієм Грошем проходить у Вилкове, розташованому у дельті Дунаю. Етюди, написані там і показані на студентській виставці за результатами практики, спричинилися до першого замовлення – створення ілюстрацій до книжки Д. Маміна-Сибіряка «Оленчині казки», виданої того ж року видавництвом «Молодь». Наступними роками ілюструє «Вусатий смугатий» С. Маршака (1954), «Майстри без сокири» В. Біанкі (1955) та «Ясоччина книжка» Н. Забіли (1955).
1954Разом з В. Мельниченком здійснює першу подорож на Північ, перебуваючи у травні і червні на березі Білого моря, а в липні і вересні – на острові Колгуєв.
1955Затвердивши тему дипломної роботи («Зимовий берег Білого моря. Острів Колгуєв»), разом з В. Мельниченком вирушає у другу експедицію на Північ, яка триває півтора року.
195710 квітня, з річним запізненням, відбувається публічний захист дипломів А. Рибачук та В. Мельниченка, який стає і першою персональною виставкою художників, влаштованій у актовій залі художнього інституту. Ада Рибачук демонструє на ній дві масштабні картини «Випробування» і «Зупинка на обід» (не збереглися), безліч етюдів та декілька серій гравюр, зроблених на Півночі.
Пише полотно «Юнга» (місцезнаходження невідоме), того ж року удостоєне срібної медалі на VІ Всесвітньому фестивалі молоді та студентів, що проходив у Москві.
Стає членом Спілки художників СРСР. Лише три роки потому Спілка художників України зараховує її до свого складу.
1957–1959В. Мельниченко та А. Рибачук здійснюють третю, найтривалішу подорож на Північ. Впродовж цього часу Ада Рибачук пише полотна «Закохані», «Кінець безмовності», «Мисливська пісня», створює монотипії і дереворити.
1959Разом з В. Мельниченком передає в подарунок місту Нар’ян-Мар 118 творів, які склали основу першого в Арктиці художнього музею. Сьогодні фонди музею налічують 237 творів обох авторів.
Про доробок, створений художниками починають писати в республіканській та центральній періодиці. Схвальним оцінкам протистояла одіозна стаття В. Касіяна «Мистецтво не терпить шумихи», опублікована у газеті «Правда України», у якій автор звинуватив А. Рибачук та В. Мельниченка у «відході від принципових позицій утвердження методу соціалістичного реалізму»1.
1960Разом з В. Мельниченком виконує монументально-декоративне оформлення київського автовокзалу, яке отримує Першу Всесоюзну премію молодих архітекторів за інтер’єри.
1962Разом з В. Мельниченком проводять уроки творчості для дітей школи-інтернату на острові Колгуєв, створюючи разом з ними «Велику картину про наш острів».
1963–1968Разом з В. Мельниченком опрацьовують концепцію монументально-декоративного оформлення Республіканського палацу піонерів, де виконують мозаїки «Діти світу», «Знамена», «Город», а також мозаїчний триптих «Чудесна скрипочка». Дно басейну, розташованого перед головним фасадом палацу, прикрасила декоративна композиція «Сонце, зорі та сузір’я».
1964Результати роботи з художнього виховання дітей на острові Колгуєв демонструються в Будинку літераторів, що у Москві. Цього ж року у часописі «Дружба народів» публікується «Новорічне оповідання» Ади Рибачук.
1965Разом з В. Мельниченком приймає участь у конкурсі на проект пам’ятника «Жертвам фашизму» у Бабиному Яру.
1967У видавництвах «Детская литература» та «Молодая гвардия», що у Москві, виходять дві книжки Ади Рибачук – «Запахи земли» і «Остров Колгуев». Ілюстрації до обох створені автором у співпраці з В. Мельниченком.
1968Початок роботи над проектом архітектурно-пластичного вирішення Меморіально-обрядового комплексу «Парк Пам’яті», будівництво якого розпочинається на Байковому кладовищі, що у Києві. Втілення цього грандіозного задуму займе у А. Рибачук та В. Мельниченка близько тринадцяти років.
Разом з В. Мельниченком опрацьовує проект історико-археологічного парку «Стародавній Київ».
Виставка «Малюють діти острова Колгуєв» демонструється в рамках Всесоюзної виставки дитячої книги та іграшки, яка відбувається у Москві, а згодом – в рамках Всесоюзної пересувної виставки «Художники – малюкам».
1968–1974У зв’язку з проектуванням «Парку Пам’яті» разом з В. Мельниченком подорожує селами Волині, Поділля, Буковини, вивчаючи народні звичаї та обряди. Свої враження від побаченого художники передають у серіях естампів «Бабине літо», «Бабина смерть», «Великдень біля Святого Димитрія».
1970-тіГоловні зусилля спрямовані на зведення Стіни Пам’яті, спроектованої у співпраці з В. Мельниченком. Автори опрацювали нову технологію для виконання монументальних рельєфів, яка полягала у виготовленні просторового крицевого каркасу, що згодом заливався рідким бетоном. Загальна площа рельєфів сягала 2000 м2, зокрема висота складала від 4 до 14 м, а довжина – 213 м. Згодом художники напишуть: «З однаковим натхненням споруджували і виліплювали ми й архітектуру, й пластику форм землі – і простору, й саму Скульптуру, – форми її мали бути покриті розписом, – прагнучи усіма знаннями й умінням здійснити синтез, – настроїти те, що відбувається у Парку Пам’яті на гідне події звучання, – зіграти його – найзначніше Дійство людського життя. Повернути Акту Смерті людини його гуманістичні зміст, сенс»2.
1970Підсумком роботи А. Рибачук та В. Мельниченка з дітьми, проведеної впродовж 1960-х років, став альбом «Мы – о своем Острове. Рисуют дети острова Колгуев», виданий у Москві видавництвом «Советский художник».
1971По запрошенню Московського інституту геофізики входить до складу експедиції, яка вирушає на Камчатку. Мета експедиції – випробування місячного апарату на горі Авача.
1972Впродовж року у співпраці з В. Мельниченком проектує «Ораторіум революції» для Москви, історико-археологічний комплекс «Контрактова площа» для Києва та камінь-символ «Київ – місто-герой» для Флоренції.
1980–1981Разом з В. Мельниченком проектує памятник «Дітям-героям» для Площі Слави, що у Києві.
1982Напередодні 1982 року на засіданні Художньо-експертної колегії Міністерства культури УРСР та Художньо-експертної ради Держбуду УРСР з монументальної скульптури приймається рішення про припинення монументально-декоративних робіт у Парку Пам’яті, що насправді означало знищення Стіни Пам’яті. «Замовлення» надійшло 6 грудня 1981 року у листі, підписаному заступником голови Міськвиконкому. Впродовж трьох місяців наступного року – березня, квітня і травня – рельєфи Ади Рибачук і Володимира Мельниченка були замуровані бетоном. У травні 1982 року у часописі «Архитектура СССР» з’являється «обґрунтування» цього акту вандалізму – стаття А. Мілецького «Синтез – проблема или задача?».
Разом з В. Мельниченком розпочинає роботу над циклом великих керамічних скульптур «Бронзові образи», яка триває до 2000 року.
1985–1986У співпраці з В. Мельниченком створює серії літографій «Пам'ять» та «Зупинити ядерну загрозу» – 1999 року художники передадуть їх у дар Національному художньому музею України.
1986У співпраці з В. Мельниченком виконує надгробки доктору Валентину Кравцову, його батькам та племінниці, встановлені на Байковому кладовищі. Разом з іншими надгробками, створеними впродовж 1980-х–1990-х років, вони склали меморіальний цикл під назвою «Пам’яті Друзів».
1990Пише сценарій до фільму «Крик птаха», який на Українській студії хронікально-документальних фільмів знімає режисер І. Гольдштейн.
1991У співпраці з В. Мельниченком працює над проектом «Коли руйнується світ», присвячений пам’яті жертв Бабиного Яру, до якого увійшли книга та три гобелени.
201021 вересня Ада Рибачук помирає у Києві, а 24 вересня її пронесуть Парком Пам’яті повз плакучі верби, які вона садила разом з Володимиром Мельниченком тридцять років тому.
2 Рибачук А., Мельниченко В. Крик птаха. IІ: Фрагменти. Київ: АДЕФ-Україна, 2000. С. 53.
«Стіна». Укрхроніка. 1988. Реж. І. Гольдштейн
«Крик птаха». Укрхроніка. 1990. Реж. І. Гольдштейн
