Гавриленко Григорій

1927

Народився 7 липня у с. Холопкове (нині Перемога) поблизу Глухова на Сумщині у заможній селянській родині, в якій було п’ятеро дітей — троє дівчат і двоє хлопців. Після розкуркулення 1930 року Гавриленкам вдалося втекти до Грузії, але їх знайшли та повернули, відправивши батька до табору. Згодом родина переїздить до Глухова.

1945–1949

Навчається у Київській художній середній школі ім. Т. Г. Шевченка. Одним з викладачів Гавриленка був Володимир Бондаренко, учень Федора Кричевського.

1949–1955

Навчається на графічному факультеті Київського державного художнього інституту. Педагог з фаху — Іларіон Плещинський. Дипломною роботою Гавриленка стало оформлення повісті В. Короленка «Сліпий музикант».

1950-ті

Після закінчення інституту певний час живе та працює у селі поблизу Корсунь-Шевченківського, заробляючи оформленням книжок для київських видавництв. Зокрема, створює ілюстрації до творів М. Стельмаха «В їжаковім вітряку» (1957), Л. Первомайського «Казка про Івана Голика» (1958), збірки оповідань «Діти миру» (1958).

Переїздить до Переяслав-Хмельницького, а пізніше до Ірпеня.

З 1955-го

Бере участь у республіканських і всесоюзних виставках, експонуючи книжкові ілюстрації, рисунки, акварель, живопис. Пізніше представляє свої твори на зарубіжних виставках, зокрема у Польщі, Чехословаччині, Нідерландах, Португалії. Наприкінці 1950-х переїздить до Києва, мешкає і працює у підвалі на вул. Чкалова (нині О. Гончара).

1960-ті

Починає викладати у Київському державному художньому інституті, однак невдовзі Гавриленка звільняють з ідеологічних причин. Протестуючи проти цього рішення, інститут залишає викладач і друг художника Георгій Якутович.

Створює низку абстрактних або, за його словами, «непредметних» робіт, здебільшого темперою та олією на картоні.

Активно працює у галузі книжкової графіки. Близький друг і перший дослідник творчості художника Ганна Заварова стверджує, що за життя він оформив тридцять два видання. Зокрема у 1960-х Гавриленко працює над ілюстраціями до творів С. Коваліва «Світ учить розуму» (1960), М. Бажана «Чотири оповідання про надію» (1967), збірки оповідань Є. Гуцала «У лелечому селі» (1969) та ін.

1961

Виконує ілюстрації до повісті Панаса Мирного «Чіпка», які зазнали різкої критики. Учень художника, Микола Кривенко згадував: «Напевно стилістика ілюстрацій нагадала цензорам про Бойчука». Книгу все ж було видано, але, за свідченням Кривенка, «художник мав неприємності і навіть отримав психологічну травму»¹.

1963

Виходить друком ювілейне видання «Кобзаря» Т. Шевченка, до якого увійшли три ілюстрації Гавриленка — ліногравюри «Катерина», «Перебендя» та «Садок вишневий коло хати».

1965

Виходить друком збірка творів Данте «Vita Nova» з ілюстраціями Гавриленка. У процесі роботи художник створює велику кількість рисунків пером, у яких намагається відшукати ідеальні образи Данте та Беатріче. Тут він чи не вперше застосовує нову графічну манеру — так звану сітку, — накладаючи штрихи, що перетинаються, під кутом 45 градусів і доповнюючи їх горизонтальними та вертикальними лініями. Роком раніше важливою подією у житті художника стало знайомство з перекладачем книги, Миколою Бажаном, яке переросло згодом у міцні й тривалі дружні стосунки.

1966

Оформлює ювілейне видання поеми Шота Руставелі «Витязь в тигровій шкурі», підготовлене до Всесвітнього Руставелівського форуму у Тбілісі з нагоди 800-ліття від дня народження класика грузинської літератури, учасником якого був перекладач поеми, Микола Бажан. Закінчує програмний твір «Дві жінки в природі», розпочатий минулого року.

1967

Пише «Образ дівчини», розпочинає роботу над полотном «Пляж», завершеним у 1979 році. Обидва твори є виразними зразками наскрізних, головних тем творчості художника, які він втілює впродовж усього життя.

1968

Отримує квартиру на Лісовому масиві, яка стала для нього житлом і майстернею. Микола Кривенко пише у спогадах: «Вікна квартири виходили на північ, тобто сонячне проміння не заважало займатися живописом, та було видно сосновий ліс»². Саме цей краєвид став основою багатьох рисунків та етюдів майстра. У видавництві «Мистецтво» виходить альбом творів Гавриленка, до якого увійшли акварелі та рисунки, створені у 1964–1966 роках. Борис Лобановський, автор вступної статті характеризує їх так: «Перед нами не хрестоматійна добірка графічних аркушів, що визначає різні етапи творчості майстра, а один твір, лірична сюїта, пройнята єдиним ритмом і переживанням».

1970-ті

Вибране коло інтелектуального та духовного спілкування художника складали видатні сучасники — художник Валерій Ламах, композитор Валентин Сильвестров, поет Геннадій Айгі, кінорежисер Сергій Параджанов, мистецтвознавець Ганна Заварова. «Глибока потреба єдності — особистості, долі, характеру — визначала кожне його судження, кожен вчинок. Вона була наріжним каменем його життєустрою. Тому кожна робота — не само собою поставлене і вирішене завдання — вона співмірна з усім світом художника, з його розумінням людини, природи, мистецтва»³, — напише згодом про художника Г. Заварова. Подібне світобачення безперечно було властивим і друзям Гавриленка.

1972–1973

Працює над «Сюїтою, навіяною лірикою О. С. Пушкіна», що складається з п’яти акварелей, та над серією «Пошуки пушкінських жіночих образів», до якої увійшло вісім аркушів тушшю.

1974

У київському Будинку вчених проходить перша персональна виставка «Пушкін у творчості Григорія Гавриленка» (до 175-річчя від дня народження поета).

1979

Виходить друком збірка «Доробок» М. Бажана в оформленні Гавриленка. На думку Єлизавети Герман, ця робота стала для художника «справжнім плацдармом для експериментів у галузі кольорового варіанту вже добре знаної Г. Гавриленком техніки ліногравюри»⁴. До видання увійшли 19 ілюстрацій, виконаних саме у цій техніці. Паралельно працює над естампами за мотивами російських народних казок та диптихом «Михайлівське» (1980–1982).

1980-ті

В останні роки художник не створює програмних робіт. Г. Заварова пояснює це так: «У творчості Гавриленко немає завершеного, „підсумкового“ висловлювання. Розімкненість його пізніх циклів і серій, невпинне варіювання одних і тих самих мотивів, що позначають світ, який триває нескінченно; проникність, невагомість, прозорість форми, її „ледве-видність“, її ширяння у метафізичній сяючій порожнечі, — все це не виглядає випадковим. Здається часом, що ці потоншені, спраглі до інобуття форми не хочуть і не можуть залишатися матрицями культури, стаючи відлунням, відгуком, що завмирає у тиші буття „без форми“, „поза формою“, бо старі способи втілення світу вичерпані»⁵.

1980

Проходять камерні персональні виставки у Києві та Львові, де художник представляє друковану графіку за мотивами російських народних казок.

1981

Створює велику серію абстрактних акварелей.

1982

Створює серію пастелей, у яких реальні враження від конкретних краєвидів трансформуються в універсальні абстрактні образи.

1984

23 лютого помирає у Києві.

¹ Кривенко М. Художник Григорій Гавриленко // Інший Київ. 2018.
² Кривенко М. Художник Григорій Гавриленко // Інший Київ. 2018.

⁴ Герман Є. Нова пластична мова 1960-х. Кольорова ліногравюра Григорія Гавриленка // Художня культура. Актуальні проблеми: наук. вісник. Вип. 7. Київ: Хімджест, 2010. С. 377.

⁵ Заварова А. Была пора… // Воздушные чернила: [альманах] / сост. М. Баталин. Киев: Факт, 2000. С. 114.