Народився 17 лютого у с. Княжичі на Київщині, у селянській родині. Дитинство Федора припало на роки Другої світової війни, у півторарічному віці хлопчика поранило уламком снаряду в ліву ногу, внаслідок чого він лишився кульгавим на все життя. Більшість дослідників схиляється до думки, що саме ця травма залишила глибокий слід у свідомості Тетянича й вплинула на формування його світогляду, зумовивши гостре розуміння своєї окремішності та винятковості.
1959Закінчує школу і їде до Києва, де вступає до Київського художньо-промислового технікуму (нині Київська державна академія декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М. Бойчука), однак за рік кидає навчання і влаштовується художником у Броварський районний будинок культури.
1961–1966Навчається у Київському державному художньому інституті — спочатку на живописному факультеті, потім на художньо-педагогічному. Дипломною роботою Тетянича стала картина «Прощання», створена під керівництвом Анатолія Пламеницького. Згодом він напише: «У Художньому інституті я відчував нудьгу від тієї творчості, якою займався. Нецікавими стали етюди, реалістичні шкіци. Чогось нового заманулося»1. Цим «новим» стала робота «Кінець світу», у якій чітко позначилися тенденції майбутніх акційно-інсталяційних практик художника (твір не зберігся).
Після закінчення інституту близько року працює художником-монументалістом в архітектурному ОКБ-2 Державного союзного проектного інституту «Гіпрогаз».
1966Створює перші роботи на тему козацтва: «Кошовий отаман Іван Сірко» (зберігається у Національному художньому музеї України) та «Історія України» (зберігається у Музеї сучасного мистецтва України). В останній Тетяничу вдалося віднайти той колажний принцип композиції і ту характерну живописну манеру, які будуть вирізняти його малярство у подальшому.
1967Починає працювати на Київському комбінаті монументально-декоративного мистецтва, виконуючи численні замовлення на оформлення екстер’єрів та інтер’єрів громадських будівель, створюючи проекти так званих малих архітектурних форм, пропонуючи нетипові рішення публічного простору (залучення безпосередніх користувачів, робітників, службовців до формування побутових та естетичних функцій місця тощо). Першим монументальним твором Тетянича стає скульптурний знак з написом «Радгосп ім. Щорса» (не зберігся), встановлений на в’їзді у рідне село митця Княжичі.
Робота на комбінаті тривала до початку 1980-х років. Більшість створених ним за ці роки робіт не збереглася.
1971Завершує монументально-декоративне оформлення концертно-танцювального залу «Ровесник» у Києві (не зберіглося): композиції «Весняні квіти» в екстер’єрі (карбування по алюмінію) та «Музика» в інтер’єрі (цементний рельєф, карбування по алюмінію).
Бере участь у виставці «Молоді художники України» (Москва, ВДНГ), демонструючи графічні твори «У лісі» та «Козак Голота».
1973Вступає до Спілки художників УРСР.
Оформлює станції швидкісного трамваю у Києві декоративними панно «Гнат Юра» та «Алегорія театру» у техніці карбування по алюмінію (не збереглися).
1974Виконує мозаїчне панно для Київського заводу художнього скла (не збереглося), чи не вперше використовуючи матеріали вторинного походження — відходи скляного виробництва (крім традиційних кольорової смальти та поливної кераміки). З цим замовленням пов’язана ідея театру-заводу, яку художник виклав у формі службової записки, запропонувавши «облаштувати хоча б один із цехів кожного заводу у справжнісінький театр», де «виробничий процес, що відбувається перед очима глядачів, які також перебувають у цеху, буде правити водночас і за сцену, тобто за предмет естетичної насолоди»2.
1976Створює мозаїчні панно на фасаді одного з київських торгівельних центрів (Дарницький бул., 23) та на фасаді навчального корпусу № 18 Київського політехнічного інституту (вул. Політехнічна, 41) — чи не єдині монументальні твори Тетянича, що збереглися донині.
1970-тіНародження явища «Фрипулья», яке вмістило й сконцентрувало в собі життєву й творчу філософію митця. Відтоді ім’я Фрипулья стало тотожним прізвищу Тетянич. Серед безлічі трактувань цього терміну, мало не у кожному говориться про походження його першого складу від англійського «free» — «свобода» (сам художник уникав конкретного визначення, наголошуючи на невичерпності поняття). В авторській книзі Тетянича знаходимо своєрідну духовну проповідь, яка закінчується словами: «Я єдин бог, що проявляється в усій нескінченності різновірувань у мене і входить, як у храм свій, у храм кожний віруйте і не дивуючись мені, зустріньте самі у собі бога мене — Фрипулья»3.
1980-тіХудожник усе більше відступає від офіційних замовлень і традиційної творчості, зосередившись на розробці вчення Фрипулья і відповідних художніх практиках. Він створює Біотехносферу — універсальний модуль для проживання та пересування людини. Генезу цього винаходу слід шукати в утопічних теоріях і візіях Леонардо да Вінчі, Миколи Федорова, Володимира Татліна; відмінність же Тетянича від попередників здебільшого полягає у впровадженні численної атрибутики з епохи кібернетики й космічних звершень.
Однією з перших реалізацій Біотехносфери стала модель, встановлена 1980 року на даху готелю «Росія» у Смоленську. Існували й інші: у рідному селі митця Княжичах; в’їзний знак до села Перемога на Київщині; металева капсула на так званій залізничній парі у Попасній на Луганщині; на власній кухні художника, у помешканні на вул. Курганівській; у майстерні на вул. Перспективній розташовувалася легка й відкрита Біотехносфера «для повсякденного вжитку», виконана із зігнутих колоподібно алюмінієвих профілів, з кріслом посередині. Усі вони не збереглися.
Влаштовує у публічному просторі перформанси та гепенінги, які стали найбільш дієвими засобами популяризації його вчення. Одягнутий у чудернацький, власноруч виготовлений стрій Тетянич з’являвся серед людей, голосно вигукуючи: «Фрипулья!» Традиційними стали його щорічні проходи Андріївським узвозом на День Києва.
1990Бере участь у виставковому проекті «Українське малАRТство (60–80 рр.)», організованому Центром сучасного мистецтва «Совіарт» у Києві та Оденсе (Данія).
Запрошується до роботи над виставою Андрія Жолдака «О–О–И», поставленої у Києві, як автор «живого живопису» та безпосередньо як актор.
1991Влаштовує велику персональну виставку-акцію у київському Музеї Леніна (нині Український дім). Близько 1 000 м2 експозиційної площі Тетянич виповнив об’єктами, асамбляжами та інсталяціями, виконаними здебільшого зі сміття, яке на той час стало для нього чи не головним засобом художньої виразності.
1993Одружується з Ганною Бублик, однодумницею та поціновувачкою його таланту. Народжується син Богдан-Любомир.
Очолює Академію диваків у Києві (інформація про її створення з’явилась у газеті «Молодь України» 9 лютого того ж року).
2001Проводить персональну виставку у київській галереї «Мистець».
2003У київський галереї «К-11» проходить виставка «Малевич / Тетянич. Полетіли», що стала першою спробою залучення творчості художника до контексту мистецтва ХХ століття. Експонувалися дві Біотехносфери, схеми та малюнки до них, а також вірші — форма художнього висловлювання, до якої Тетянич звертався впродовж усього життя.
2007Помирає 18 лютого у Києві.
1 Десятерик Д. Всесвіт Фріпулья // День. 2004. № 40.
"Пам'яті художника Федора Тетянича". 2007. Реж. Олександр Дірдовський
"Фріпулья! Всесвіт! Нескінченність!" 2011. Реж. Святослав Феофілактов
"Нескінченне око Фрипульї". 1994. Реж. Віктор Василенко
"Яма". 1995. Федір Тетянич, Олена Яременко.
