Народився 6 березня у м. Лебедин на Сумщині.
1929Батьки розлучаються, мати з донькою виїжджає до Москви, де скоро помирає. Валерій залишається з батьком і мачухою, з ранніх років стає самостійним і відповідальним, багато читає, цікавиться мистецтвом і філософією.
1939Вступає до Ворошиловградського державного художнього училища, навчання у якому буде перервано війною.
1942–1945Перебуває на примусових роботах у Німеччині. Попри екстремальні умови життя, цей період виявився дуже важливим для духовного зростання художника. Завдяки знанню німецької мови, знайомиться з працями Гегеля, Канта, Шопенгауера, які знаходить на руїнах після бомбардування. Згодом Аліна Ламах напише: «Позбавлення найелементарніших життєвих умов, виснажлива праця, голод, холод — все те, що пов’язано із зовнішнім сприйняттям на фізичному, матеріальному рівні життя, можна було компенсувати тільки втечею в інший світ — світ духовний, щоб вижити у реальному. Зануритись у свої внутрішні переживання нехай навіть нездійсненної, ілюзорної мрії, аби не залишилося місця думкам про зовнішній бік суворого життя»1. Саме тоді зродилася ідея центральної категорії філософії Ламаха — «Коло вічного повернення». Ось як згадує про це художник: «Коло вічного повернення виникло у лихоліття війни і стояло на початку життєвого сходження. І головний пафос був в особистому ставленні до всього, в усвідомленні причетності до Всесвіту. <…> Віра у вічність моменту, у надвизначення, у невипадковість вкоренилися і залишилися на все життя у глибині, якої не торкнувся час»2.
1945Перебуває у таборі для переміщених осіб, який знаходиться в американській окупаційній зоні поблизу Кельна: «Я малюю колосальні портрети: Сталіна, Рузвельта, Черчіля. Вони прикрашають наш табір», — писав художник3.
Повертається до Ворошиловграду, де відновлює навчання в художньому училищі на ІV курсі.
1948Закінчує навчання в художньому училищі.
Знайомиться з майбутньою дружиною Аліною, студенткою того ж училища.
1948–1954Навчається у Київському державному художньому інституті. Але не все складається так, як хотілося: замість живописного факультету його приймають на графічний, а після третього курсу зараховують не до станкової майстерні, а до плакатної, якою керував Василь Касіян.
1952–1964Активно працює у галузі плаката. З-посеред перших плакатів, надрукованих ще у роки навчання в інституті: «Високі врожаї — країни сила. Слава людям, що їх зростили!» (видавництво «Мистецтво», 1952), «Дамо країні більше цукрових буряків!» (Держсільгоспвидав, 1953), «Вітчизну славимо трудом своїм» (дипломна робота, видавництво «Мистецтво», 1954). Загалом плакати Ламаха не надто відрізняються від тогочасної плакатної продукції політичного спрямування ані змістом, ані формою, однак художник, із властивим йому філософським підходом до життя, знаходить обґрунтування: «Я зрозумів, що сучасний плакат може грати роль ікони. Це не тільки примирило мене з плакатом, але я полюбив його, як найбільш близьку мені форму мистецтва, монументальне мистецтво. Навіть якщо плакат висить в приміщенні, то він з собою вносить відчуття великого простору. У цьому свіжість плаката і нескінченність»4.
Бере участь у республіканських, всесоюзних і міжнародних виставках плаката.
1956Вступає до Спілки художників УРСР. У подальші роки веде активну громадську діяльність — стає членом правління спілки, головою республіканської ради з монументального мистецтва при Художньому фонді України, членом бюро секції монументально-декоративного мистецтва київської організації СХУ, головою республіканської та членом всесоюзної комісій з монументального мистецтва.
1956–1960Працює старшим редактором у Державному видавництві образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР.
1957Виходить друком альбом «Український радянський плакат. 1917–1957» (упор. Б. Бутник-Сіверський), до якого увійшли 9 плакатів Ламаха.
1958–1975Активно працює у галузі монументального мистецтва, виконуючи замовлення на оформлення інтер’єрів та екстер’єрів громадських будівель. Одним з перших став розпис «Дружба народів» в аванзалі центрального павільйону ВДНГ у Києві (у співпраці з І. Литовченком, І. Скобалом та І. Тихим).
1959–1960Разом з Е. Котковим та О. Семенком працює над триптихом «Возз’єднання» (темперний розпис) для виставки «Радянська Україна» в рамках Декади української літератури та мистецтва у Москві.
1959–1961У співпраці з Е. Котковим та І. Литовченком створює декоративні панно в інтер’єрах Київського річкового вокзалу, зокрема «Чайки над водою» (вестибюль), «Дніпро — торгівельний шлях», «Богдан Хмельницький», «Жовтень» (зал очікування), «Україна», «Праця», «Відпочинок» (ресторан); виконує композиції у техніці сграфіто, а також оформлює фасад (врізаний контур, інкерманський камінь).
Створює низку абстрактних композицій. На думку Тетяни Кочубинської, «його досліди з абстракцією та його діяльність у царині радянського офіційного мистецтва не суперечили одне одному завдяки цілісності світовідчуття художника і його усвідомлення власного художнього досвіду як неподільного цілого» 5.
1961У співпраці з О. Кіщенком та І. Литовченком створює керамічну мозаїку «Соціалістична індустрія» для Всесоюзної художньої виставки у Москві.
1961–1964Працює редактором плаката у видавництві «Мистецтво».
1962У співпраці з Е. Котковим та І. Литовченком оформлює інтер’єри та фасад головного корпусу Інституту фізіології рослин і генетики АН УРСР у Києві.
1963Спільно з Е. Котковим оформлює два зали ресторану «Метро» на вул. Хрещатик.
1964–1965Разом з Е. Котковим та І. Литовченком створює декоративні панно в аеропорту «Бориспіль», зокрема «Ікар» (зал очікування) та «Мир, труд, щастя» (вестибюль).
1966У співпраці з Е. Котковим та І. Литовченком оформлює інтер’єри та екстер’єр Палацу культури «Іскра» Жданівського заводу важкого машинобудування (нині «Азовмаш», Маріуполь).
1967Спільно з Е. Котковим оформлює інтер’єри та екстер’єр питної галереї джерела мінеральної води № 4 в Єсентуках.
1968У співпраці з Е. Котковим створює мозаїчне панно «Симфонія праці» на торцевій стіні житлового будинку № 21 по Брест-Литовському шосе у Києві (нині просп. Перемоги).
1969–1971Разом з Е. Котковим працює над оформленням Палацу культури «Хімік» у Дніпродзержинську (нині Кам’янське). Створює мозаїчні панно «До сонця» (передня стінка сценічної коробки) і «Життя» (фойє другого поверху), декоративну плиту біля фонтанів, а також мозаїку «Фігуристки» на торцевій стіні прилеглого кафе.
1969–1978Працює над «Книгами схем», де фіксує власну філософську концепцію світу, життя, творчості. Роздумам про ідею кола як схеми — ключову для цієї концепції — Ламах присвятив 33 роки, і лише у 1969 році почав занотовувати їх. Про обставини, за яких це відбувалося, пише Аліна Ламах: «І книга схем — „коло знаків“ — створювалася в атмосфері інтересу до неї друзів Ламаха. І писалася зовсім не як книга. Без думки зробити книгу й опублікувати її. Появу нових думок Ламах викладав друзям. Йому було цікаво отримувати відгук з їхнього боку. Гадаю, слухачам теж було цікаво. Це були друзі-однодумці, яких об’єднували спільні ідеї та спілкування протягом тривалого часу. Читання текстів схем було плідним і живим. Воно спонукало нові думки, підтримувало творчий процес Ламаха. Аналогічно створювалися: друга, третя й четверта книги схем. Були розуміння і безконфліктність. Кожну з цих книг автор продовжував доповнювати новим матеріалом»6. Серед друзів-однодумців Ламаха назвімо Григорія Гавриленка, Вілена Барського, Флоріана Юр’єва, Анатолія Лимарєва, Якима Левича, Ганну Заварову, Бориса Лобановського, Геннадія Айгі, Ігоря Блажкова, Валентина Сильвестрова. Слова останнього передають враження від читань Ламаха: «Ця людина ніби показувала нам наочність і реальність духовного світу. Здається, що весь світ став для нього Книгою, і він міг її читати, і щастя цього „читання“ передавав нам, його друзям і поки нечисленним свідкам торжества втілення реальності у нашому тоді скудному й замкнутому соціумі» 7.
1972–1973Оформлює інтер’єри будівель Тамбовського хімкомбінату (нині завод «Пігмент»): смальтові мозаїки «В ім’я життя» (конференц-зала), «Літо» (харчоблок); латунні карбовані панно «Космос» і «Мистецтво» (палац культури хімкомбінату).
1974–1975Створює смальтові мозаїчні панно на будівлях Тернопільського бавовняного комбінату (нині «Текстерно»).
З 1974Викладає рисунок, живопис і композицію на Київському вечірньому факультеті Львівського поліграфічного інституту ім. І. Федорова (доцент кафедри оформлення книги та ілюстрації).
1976Бере участь у педагогічній тематичній конференції з доповіддю «Вступ до творчості І. Ю. Рєпіна», яка започаткувала останню — п’яту книгу схем Валерія Ламаха.
197824 травня помирає у Києві.
1Ламах В. Книги схем. В 2 т. К.: Арт Книга, 2015. Т. 1. С. 40.
2Ламах В. Книги схем. В 2 т. К.: Арт Книга, 2015. Т. 1. С. 39.
3Ламах В. Книги схем. В 2 т. К.: Арт Книга, 2015. Т. 1. С. 53.
4Ламах В. Книги схем. В 2 т. К.: Арт Книга, 2015. Т. 1. С. 60.
5Кочубинская Т. Ламах Валерий Павлович // Искусство украинских шестидесятников / cост. О. Балашова, Л. Герман. Киев: Издательство «Основы», 2015. С. 186.
6Ламах В. Книги схем. В 2. К.: Арт Книга, 2015. Т. 1. С. 42.
7Сильвестров В. О Валерии Ламахе // Новый круг. 1991. № 1. С. 118
«Валерій Ламах. Коло життя». Укрхроніка, 2013. Реж. Анатолій Сирих
